До відома вчителів, учнів та батьків!

Наш навчальний заклад обслуговує працівник міліції (старший оперуповноважений сектору кримінальної міліції у справах дітей Нововолинського міського відділу міліції)

Вавілов Валерій Сергійович

Якщо у Вас виникають питання з приводу неправомірних дій відносно Ваших дітей, з боку інших осіб, Ви можете звернутись за правовою допомогою, або наданням безкоштовної правової консультації за номером телефону: 097-66-20-669, а також зателефонувавши 102.

Також, Ви можете задати питання та отримати на них відповіді, написавши на електронну адресу сектору кримінальної міліції Нововолинського МВ УМВС:

vkmsd.nov@mail.ru

Установи, що займаються соціальним захистом неповнолітніх

Є спеціальні органи та установи, які займаються соціальним захистом та профілактикою правопорушень серед неповнолітніх. Це:

• кримінальна міліція у справах неповнолітніх, основним завданням якої є профілактика правопорушень серед неповнолітніх та виявлення й розкриття скоєних ними злочинів;
• суди, які розглядають справи щодо неповнолітніх, які вчинили злочини або адміністративні проступки;
• приймальники-розподільники для неповнолітніх,куди доставляють неповнолітніх у віці від 11 до18 років на строк до 30 діб у випадках скоєння ними правопорушень або за умов необхідної їх ізоляції;
• притулки для неповнолітніх, в яких тимчасово (до 90 днів) розміщують неповнолітніх віком від 3 до 18 років, які потребують захисту з боку держави: заблукали, були покинуті батьками, залишилися без батьківської опіки, полишили сім’ю тощо;
• центри медико-санітарної реабілітації неповнолітніх, створені для поміщення в них дітей, які вживають алкоголь, наркотики, токсичні речовини;
• школи та професійні училища соціальної реабілітації, що є спеціальними навчально-виховними закладами закритого типу для неповнолітніх, які потребують особливих умов виховання. У загальноосвітніх школах соціальної реабілітації перебувають підлітки 11–14 років, у професійно-технічних училищах соціальної реабілітації — 14–18 років. Неповнолітніх відправляють у ці заклади, якщо вони вийшли з-під контролю батьків, не піддаються виховному впливу та не можуть бути виправлені шляхом застосування інших виховних заходів. Неповнолітній знаходиться у такому закладі до його виправлення, однак не більше як 3 роки. У цих закладах запроваджено спеціальний режим дня та систему навчальної і виховної роботи, здійснюється постійний нагляд та педагогічний контроль за учнями. Вихід за межі учбового закладу можливий лише з дозволу адміністрації.

Насильство у сім'ї

Порядок інформування про вчинення насильства у сім'ї або реальну його загрозу

1. Заява чи повідомлення про вчинення насильства в сім'ї або реальну його загрозу подаються заявником особисто, пересилаються поштою або передаються через іншу особу.

2. У заяві зазначається прізвище, ім'я та по батькові, місце проживання постраждалого від насильства в сім'ї або члена сім'ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства, а також міститься інформація про те, ким вчинено насильство в сім'ї, час і місце його вчинення, умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування, інші обставини вчинення насильства в сім'ї або реальна загроза його вчинення.

3. Прийняття, облік і розгляд заяв здійснюється за місцем проживання постраждалого від насильства в сім'ї або члена сім'ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства, відділом з питань сім'ї, молоді, фізичної культури і спорту міськвиконкому, службою дільничних інспекторів міліції та кримінальною міліцією у правах неповнолітніх органу внутрішніх справ.

Права та обов'язки учнів

Кожен з нас, і дорослий і малий, є повноправним членом суспільства, його невід’ємною частиною, вільним і рівним у своїй гідності та правах.

Першим кроком для повної реалізації себе як повноцінного громадянина є ознайомлення з основними правами та обов’язками.

Адже, щоб запобігти порушенню своїх прав, а в разі порушення – захистити, то потрібно їх знати.

Права й обов’язки школярів чітко викладені у законі України «Про освіту». У п.1 статті 51 зазначено, що учні мають гарантоване право на:

• навчання для здобуття певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів;
• вибір навчального закладу, форми навчання, освітньо-професійних та індивідуальних програм, позакласних занять;
• одержання направлення на навчання, стажування до інших навчальних закладів, у тому числі за кордоном;
• користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою навчального закладу;
• доступ до інформації в усіх галузях знань;
• участь у науково-дослідній, дослідно-конструкторській та інших видах наукової діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах;
• особисту або через своїх представників участь у громадському самоврядуванні,в обговоренні, вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту тощо;
• участь в об’єднаннях громадян;
• безпечні й нешкідливі умови навчання та праці;
• трудову діяльність у встановленому порядку в позаурочних час;
• захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дій педагогічних, які порушують права або принижують їх честь і гідність.

Відповідно до статті 52 п.1 закону України «Про освіту» обов’язками учнів є:

• додержання законодавства, моральних, етичних норм;
• систематичне та глибоке оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю, підвищення загального культурного рівня;
• додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку навчального закладу.

Згідно з п.3 цієї ж статті інші обов’язки осіб, які навчаються, можуть установлюватися законодавством, положенням про навчальні заклади та їх статутами.

Правила поведінки учнів базуються на законах України, постановах Міністерства освіти та науки України та органів місцевого самоврядування, Статуті школи.

У випадку порушення Правил до учнів можуть бути вжиті такі стягнення:

• усне зауваження;
• запис зауваження в щоденник;
• винесення догани, включно із занесенням іі в особисту справу учня;
• виклик учня самого або з батьками на педагогічну нараду;
• відшкодування завданої учнем матеріальної шкоди його батьками.

Заборонено приносити до школи предмети або речовини, які можуть зашкодити здоров'ю та безпеці оточуючих або завадити проведенню навчального процесу.

Паління та вживання алкогольних напоїв на території школи категорично заборонено.

До закінчення уроків учень може залишити територію школи тільки з дозволу класного керівника або чергового адміністратора.

Учень має бути ввічливим у спілкуванні з учителями, працівниками школи, батьками інших учнів, а також з учнями.

Учні повинні дбайливо ставитися до шкільного майна та речей, що належать вчителям та іншим учням. Забороняється брати без дозволу чужі речі. За пошкоджене шкільне майно батьки учня зобов'язані відшкодувати збитки.

ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО ПРАВА ДІТЕЙ

Кожен з нас, і дорослий і малий, є повноправним членом суспільства, його невід’ємною частиною, вільним і рівним у своїй гідності та правах.

Першим кроком для повної реалізації себе як повноцінного громадянина є ознайомлення з основними правами та обов’язками.

В Україні Конституцією 1996 року офіційно закріплено право кожної людини на життя (ст. 27). В діючому законодавстві України регулюються такі аспекти цього права: по-перше, заборона здійснення медичними працівниками евтаназії – навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань; по-друге, наявність кримінальної відповідальності за позбавлення життя, зараження вірусом імунодефіциту людини та за інші злочини проти життя людини.

Частина 2 статті 28 Конституції України закріпила положення про недопустимість катування, жорсткого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження чи покарання.

Згідно з частиною 3 статті 28 Конституції України жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Тобто забороняється проведення науково-дослідного експерименту на хворих, ув’язнених або військовополонених, а також терапевтичного експерименту на людях, захворювання яких не має безпосереднього зв’язку з метою досліду.

Значну кількість особистих прав людини охоплює поняття “недоторканість особи”, яке розглядається, з одного боку, як право на свободу та особисту недоторканість (ст. 29), а з другого, як право на охорону особистого та сімейного життя (ст. 32).

Право на свободу включає такі аспекти, як гарантії від незаконного арешту та затримання, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право залишати Україну та повертатись в Україну.

Недоторканість особистого життя означає, що ніхто без згоди громадянина не має права втручатися в його особисте життя, обмежувати його подружні, родинні, інтимні та інші прояви індивідуальної активності.

Серед норм законодавства України, що стосуються охорони особистого життя, слід окремо виділити такі.

Недопустимість збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, право громадян знайомитися із відомостями про себе. Тобто забороняється збирання відомостей про особу, якщо немає її попереднього погодження. Ви маєте право:

• знати під час збору інформації, які відомості про Вас, з якою метою, як, ким, з якою ціллю використовуються;
• заперечувати достовірність, повноту, доречність інформації.

Не припускається без згоди батьків або осіб, що їх замінюють, розповсюдження інформації про неповнолітніх, які здійснили злочин, про злочини щодо неповнолітніх, а також про самогубство неповнолітніх, якщо така інформація дає можливість ідентифікувати (розпізнати) особистість.

Право на збереження лікарської таємниці (ст. 31), за яким медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості.

Недоторканість житла (ст. 30). Це означає, що ніхто не має права знаходитися у чужому житлі проти волі його мешканців.

Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31).

Конституція закріплює свободу думки і слова, світогляду і віросповідання (ст. 34).

Свобода слова – це вільне вираження поглядів та переконань.

Свобода думки передбачає відсутність державної ідеології, нав’язаної громадянину як юридичний обов’язок.

Щодо питання свободи віросповідання, то законодавством України встановлено, що батьки мають право за взаємною згодою подружжя виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії. Також закріплено право навчатися релігійного віровчення та здобувати релігійну освіту. Зазначимо, що церква та релігійні організації відокремлені від держави, а школа від церкви.

Частина 1 ст. 52 Конституції України передбачає рівність дітей у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Правовий статус дитини, окрім Конституції України, визначають ряд законів і підзаконних нормативних актів, які забезпечують розвиток дітей, встановлення гарантій і пільг для “маленьких громадян” нашої держави.

В Законі України “Про громадянство України” від 18.01.2001 року зазначено, що “дитина – особа віком до 18 років”.

В цивільному та сімейному законодавсті України поняття особи, що не досягла 18 років визначається поняттями “малолітньої” та “неповнолітньої”.

Відповідно до Цивільного кодексу України малолітньою є особа, яка не досягла 14 років та наділена частковою дієздатністю. Малолітні мають право:

• самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;
• здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

Неповнолітньою є фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років та наділена неповною дієздатністю.

Неповнолітні особи крім правочинів, що можуть вчиняти малолітні особи, мають право:

• самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами;
• самостійно розпоряджатися майном, яке вони придбали на свій заробіток, стипендію чи дохід, за винятком нерухомих речей і транспортних засобів;
• з 16 років вправі влаштуватись на роботу;
• самостійно здійснювати права автора творів науки, літератури, мистецтва, права на об’єкти промислової власності чи власності на інші результати своєї творчої діяльності, що охороняються законом;
• бути учасниками та засновниками юридичних осіб;
• за нотаріально посвідченою згодою батьків здійснюють угоди стосовно транспортних засобів або нерухомого майна, яке їм належить;
• за згодою батьків розпоряджатися коштами, що внесли інші особи на їхнє ім’я в банківські установи.

Закон України “Про охорону дитинства”, прийнятий Верховною Радою України 26.04.2001 року на виконання Конвенції про права дитини, завданням якого є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав і законних інтересів дитини в Україні, забезпечує кожній дитині право:

• на житло – діти-члени сім’ї наймача чи власника житлового приміщення – мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником чи наймачем;
• на майно – кожна дитина в тому числі і усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку у спадщину майна і коштів батьків чи одного з них, у випадках їхньої смерті або визнання їх за рішенням суду померлими, незалежно від місця проживання; дитина, батьків якої позбавлено батьківських прав, не втрачає права на наслідування їхнього майна у випадку визнання батьків або одного з них рішенням суду безвісті відсутніми, дитина має право на утримання за рахунок їх коштів і майна.

Батьки або особи, які їх заміняють, не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати угоди, що зачіпають майнові та житлові права дітей та належать нотаріальному посвідченню чи спеціальній реєстрації.

Окрім вищезгаданих, дитина має й інші, передбачені Сімейним кодексом України, Законом України “Про молодіжні та дитячі громадські організації”, Законом України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, Законом України “Про освіту” права. А саме:

• бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також з питань сім’ї;
• власності на майно, придбане батьками або одним з них для забезпечення розвитку, навчання та виховання (одяг, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання);
• висловити свою думку щодо способу управління її майном та на відшкодування матеріальних збитків за шкоду, завдану її майну;
• з 14 років брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання, а також і на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними;
• з 16 років змінити своє прізвище та ім’я у порядку, встановленому законом;
• з 14 років вільно самостійно пересуватися по території України і вибирати місце перебування;
• з 16 років вільно самостійно виїжджати за межі України;
• з 6 до 18 років об’єднуватись у дитячі громадські організації;
• з 14 до 35 років об’єднуватись у молодіжні організації;
• противитися неналежному виконанню батьками своїх обов’язків щодо неї;
• звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, а з 14 років – безпосередньо до суду.

За матеріалами сайту www.obljust.te.ua

МІЖНАРОДНЕ ПРАВО ПРО ПРАВА ДИТИНИ

20 листопада 1959 року Генеральною асамблеєю Організації Об’єднаних Націй було проголошено Декларацію прав дитини, 30 вересня 1990 року – Всесвітню Декларацію про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей, 10 травня 2002 року – Декларацію та План дій “Світ, придатний для життя дітей.

5 жовтня 2000 року Верховною Радою України ратифіковано Конвенцію про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182.

Базовим документом, спрямованим на захист дітей є Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН в 1989 році та ратифікована Україною 27.02.1991 року. Держави-сторони взяли на себе обов’язок поважати і забезпечувати всі права дитини, передбачені Конвенцією. Конвенція визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку.

Пропонуємо Вам основні положення Конвенції ООН про захист прав дітей, переказані дітьми з деякими коментарями.

Ст. 1. До 18 років Я – дитина.

Ст. 2. Я маю право незалежно від того, якого кольору моя шкіра, хлопчик я чи дівчинка, скільки мені років, якої я нації, якою мовою розмовляю, в якого Бога вірю, багатий я чи бідний, здоровий чи хворий, які у мене батьки та ні від чого іншого. Ніхто не має права позбавити мене всіх прав чи покарати мене за те, що думаю, роблю я чи мої батьки.

Ст. 3. Держава в усьому, що мене стосується, повинна виходити з моїх найкращих інтересів.

Ст. 6. Я маю невід’ємне право на життя.

Ст. 7. Я маю право мати ім’я, знати своїх батьків та свою країну.

Ст. 8. Держава повинна поважати моє право на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім’я та сімейні зв’язки.

Ст. 9. Ніхто не може розлучити мене з моїми батьками без мого бажання. Я маю право бачити своїх батьків, коли мені цього захочеться.

Ст. 10. Якщо мої батьки живуть у різних державах, я маю право регулярно підтримувати з ними стосунки.

Ст. 11. Держава веде боротьбу з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.

Ст. 12. Я можу вільно говорити, що думаю, навіть в присутності дорослих.

Ст. 13. Я маю право вільно виявляти себе, якщо це не торкається честі, здоров’я інших людей.

Ст. 14. Я маю право думати про все, що хочу, вірити в Бога, сповідувати релігію, незалежно від інших.

Ст. 15. Я маю право на свободу мирних зборів.

Ст. 16. Ніхто не може торкатися мене, заходити до моєї кімнати, читати мої листи, чіпати мої речі, якщо я цього не хочу чи мені це неприємно.

Ст. 17. Я маю право читати газети та журнали, дивитися телевізор, слухати радіопередачі, які розвивають мої здібності.

Ст. 18. Мої батьки несуть основну відповідальність за моє виховання та мій розвиток.

Ст. 19. Мої батьки не можуть бити мене, ображати, змушувати працювати, якщо я цього не хочу.

Ст. 20. Я маю право на захист та турботу держави, якщо залишусь один і мені буде дуже погано вдома.

Ст. 21. Якщо батьки мене не люблять або відмовилися від мене, я можу жити з новими батьками.

Ст. 22. Держава піклується про мене, якщо я навіть не такий як всі інші.

Ст. 23. Якщо я буду хворіти, мої батьки повинні турбуватися про мене, якщо це потрібно, то запрошувати вчителів додому.

Ст. 24. Якщо я захворію, мені буде надана найкраща медична допомога.

Ст. 27. Якщо батьки не можуть віддати мене в гуртки, клуби за інтересами, спортивні секції, – можу попросити про це державу.

Ст. 28. Я маю право безкоштовно вчитися в школі, право на шанобливе ставлення вчителів.

Ст. 29. Навчання повинно розвивати всі мої здібності, повагу до прав інших людей.

Ст. 31. Я маю право гратися, відпочивати, співати, танцювати, малювати, якщо це не заважає іншим.

Ст. 32. Ніхто не може змусити мене робити те, що шкодить моєму здоров’ю.

Ст. 33. Я маю право на захист держави від незаконного зловживання алкоголю, наркотиків та тютюну.

Ст. 35. Ніхто не може вкрасти мене.

Ст. 37. Ніхто не може скривдити мене, незаконно посадити у в’язницю. Якщо я попаду у в’язницю, – держава повинна піклуватися про мої найкращі інтереси.

Ст. 38. Ніхто не може примусити мене воювати.

Ст. 39. Якщо я залишусь без батьків, – я маю право на будинок, їжу, лікування.

Ст. 40. Якщо я що-небудь порушу, – мене можуть заарештувати до того, як докажуть мою провину; якщо заарештували – маю право на повагу; право мовчати; право викликати батьків, чи тих, хто їх заміняє; право на справедливий суд; право на повагу до мого особистого життя.

Концепція прав дитини включає такі аспекти:

• по-перше: кожна влада має свої обмеження;
• по-друге: у кожної дитини є своя автономна сфера, в яку ніяка сила не може втручатися;
• по-третє, кожна дитина може зробити серйозну заяву проти держави з метою захисту своїх прав.

Україна не виняток серед країн, що бажають кращого майбутнього для своїх дітей. Тому приєднуючись до міжнародних конвенцій, укладаючи міжнародні договори про співробітництво, беручи участь у розробці загальнонаціональних та міжнародних програм діяльності, поступово втілює в життя основні загальнолюдські цінності.

За матеріалами сайту www.obljust.te.ua